Володимир СТУДІНСЬКИЙ, доктор історичних наук (м. Малин)

Малин, Malin, Milan... Наше місто в енциклопедіях

Володимир Студінський

Кілька років тому, від’їжджаючи з Варшави в Київ, я зайшов до книгарні, де в око впав географічний атлас світу. Листаючи його, звернув увагу, що на загальній мапі України невеличким кружечком був відмічений Малин. На душі стало якось по-домашньому затишно і тепло. Нічого дивного в цьому не було, проте захотілось дізнатись як наше місто представлене не лише в картографічних, але й у енциклопедичних виданнях.

Спробуємо здійснити невеличку «прогулянку» по сторінках енциклопедій.

Загальні відомості про Малин представлені в ряді дореволюційних видань.

Зокрема, в славнозвісній «Енциклопедії» Брокгауза-Ефрона сказано, що Малин є містечком Радомисльського повіту Київської губернії. Тут налічується 300 дворів і мешкає 2760 осіб, діють православна церква, костел, богодільня, школа, синагога, два єврейських молитовних будинки та лікарня.

У десятому томі «Єврейської енциклопедії», що вийшов на початку ХХ століття в Санки-Петербурзі зазначено, що у Малині за ревізією 1847 року «Малинське єврейське товариство» налічувало 1064 особи, а за переписом 1897 року у містечку було 4256 мешканців, з яких 2547 складали євреї.

Найбільш повно Малин представлений у шостому томі енциклопедичного видання «Słownik Geograficzny Krỏlewstwa Polskiego і innych krajỏw słowiańskich», який побачив світ 1885 року в Варшаві. У енциклопедичній статті, автором якої є Едвард Руліковський, зазначається зокрема, що у містечку мешкало 3634 особи, в тому числі 2106 православних, 1175 євреїв, 110 католиків та 243 євангелісти. Тут налічувалось 98 будинків на правах власності та 96 на правах чиншу, діяли церква, початкова школа, яка відкрилась у 1861 році, костел, 12 крамничок, 21 реміснича майстерня та проводились сім ярмарок на рік.

До Малинського маєтку належали села: Гамарня, Селище, Облітки, Стара Рудня, Шламарня, Пиріжки, Потіївка, Рудня Потіївська, Ремянівка та Головки. Також наводяться відомості про діяльність паперової фабрики, де працювало 125 робітників і вироблялось продукції на суму 77222 рублів сріблом.

В тридцять другому томі «Універсальної ілюстрованої енциклопедії» (Enciclopedia vneversal ilvsttrada), що виданий у Мадриді 1916 року зазначено наступне: містечко знаходиться в Київській губернії за 27 км від Радомисля на березі Ірші, яка є притокою Тетерева і мешкає в ньому 1140 осіб.

Представлений Малин і в тридцять сьомому томі «Большой Советской Энциклопедии», який виданий у Москві 1938 року.

В 26-у томі «Большой Советской Энциклопедии», який виданий у 1954 році зазначено, що місто Малин знаходиться за 137 км на північний схід від Житомира та за чотири кілометри від однойменної залізничної станції (на лінії Коростень-Київ). Діє паперова фабрика, а також є дві середні, семирічна та початкова школи, лісотехнічний технікум.

Ненабагато більше написано про Малин і в 15-у томі «Большой Советской Энциклопедии», який вийшов у 1974 році. Так, зазначено, що з 1938 року Малин має статус міста, мешкало у 1972 році 17,9 тис. жителів. Працювали овочесушильний, дослідно-експериментальний заводи, молокозавод, паперова, меблева та швейна фабрики, а також лісотехнічний технікум.

Більш широко і об’ємно представлена інформація у восьмому томі «Української Радянської Енциклопедії» 1962 року видання. Зокрема зазначено, що час заснування міста невідомий, але у 1240 року воно було піддане монголо-татарському розоренню. У другій половині XIV ст.. Малин знаходився у складі Литовського князівська, а після підписання Люблінської унії 1569 року увійшов територіально до Речі Посполитої. В період визвольної війни 1648-1654 рр. містечко адміністративно підпорядковувалось Київському полку. За Андрусівським мирним договором 1667 року Малин залишився у складі Польської держави. Після третього поділу Польщі в 1793 році містечко входить до складу Російської імперії. З 1797 року Малин стає містечком Радомисльського повіту. З 1923 року місто районним центром. Також дане видання свідчить про те, що у місті працюють фабрики: паперова та гнутих меблів; заводи: ливарно-механічний, цегельно-черепичний, молочний, овочесушильний, щебеневі; районне відділення «Сільгосптехніка», лукомеліоративна станція, лісотехнічний технікум, чотири середні, восьмирічна школи, школа робітничої молоді, два будинки культури, три бібліотеки та стадіон. Окрема стаття у зазначеному томі присвячена Малинській паперовій фабриці.

Варто зазначити, що на початку нинішнього століття система енциклопедичних видань в нашій державі лише починає формуватись. Тому немає нічого дивного, що інформація про наше місто не відображає нинішнього стану речей.

Зрештою, на цьому можна було б поставити крапку. Але наш Малин на світовій мапі є не єдиним населеним пунктом з такою або дуже подібною назвою.

Так, як свідчить «Большая Советская Энциклопедия» ( том 26, 1954 р.), у Московській області є населений пункт під назвою Малино. Бельгійське місто Мехелен французькою звучить як Малін (Malines). Про це, зокрема написано в «The Encyclopǽdia Britannica» (том 17, Кембридж, 1911 р.). У сімнадцятому томі видання «Slovnik naučný» (Прага, 1900) зазначено, що в Чехії неподалік Кутної Гори знаходиться село Малин, де налічується 137 будинків і мешкає та мешкає 1050 осіб. В «Dizionario Enciclopedico Italiano» говориться про Малин (Malin [mä’lin]) в Ірландії. У вісімнадцятому томі видання «The Encyclopedia Americana» (Нью-Йорк, 1944 р.) говориться, що на Філіппінах є територія з назвою Малінао (Malinao).

Та й в Україні, у Млинівському районі Рівненської області, є населений пункт – Малин.

Звичайно, що жодне з енциклопедичних видань не дає вичерпної інформації про населений пункт, його історію чи динаміку розвитку. Та разом з тим, зустрівши одного разу назву рідного міста в такому інформативному джерелі, можливо й почнеться більш глибоке осмислення свого буття теперішнього, коріння минулого і прагнення до майбутнього.