Малинська райспоживспілка: синиця в руках чи журавель у небі?

Попри застережливі листівки-звернення від правління Малинського споживчого товариства до своїх пайовиків «не піддаватися на провокації», сотні малинчан активно продають належні їм паї СТ новим претендентам на його майно.

 

— Як же це так? — підходжу з тією самою листівкою до людей, які щодня шикуються в чималеньку чергу під дверима районного Будинку культури, де скуповують пайові книжки. — Ось же чорним по білому написано, що вас дурять — «купують за 100-200 гривень, аби заволодіти громадським майном споживчої кооперації». Це ж хтось прибере до своїх рук і магазини, і базар, та й керуватиме ними на власний розсуд.

— Е ні, синочку, нас уже ніхто не обдурить, — мовила на мій закид одна бабуся з черги. — Я ось сплачую пайові внески з 1967 року, але за весь час не мала від нашої кооперації ніякої користі. А коли почалася оця «канітєль» із паями, пішла, було, спочатку до контори райспоживспілки, але там мені запропонували продати пай усього за двадцять гривень. А тут дають двісті — є різниця?

— Є, звичайно. Але ж, продавши пай, Ви позбудетесь і прав на майно, — стою на своєму.

— А яка користь мені з того майна? — не відступає старенька. — Яка мені різниця, у кого що купувати: у приватників чи кооператорів — ціни то всюди однакові. А так, дві сотні гривень до моєї пенсії — це не абищо.

Наостанок нашої розмови моя співрозмовниця навела досить переконливий, як на сьогодні, аргумент: раз дають гроші — треба брати. її думку підтримали ще з десяток чоловік, котрі були поруч і чули нашу розмову.

— Райспоживспілка за останні роки продала майна на сотні тисяч гривень, та чи отримали ми, пайовики, хоч копійку з того? — посипалось звідусіль. — Не отримали, і не отримаємо. То навіщо нам ті паї? Краще вже продати, і мати хоч щось, як нічого...

Хтозна, може, люди й праві. А поки усе прибуваюча й прибуваюча черга чекала на представників досі ще невідомої сторони, представники якої скуповують ті злополучні паї, вирішив поцікавитись думкою щодо даної ситуації голови правління Малинської райспоживспілки Валентини Скуратівської.

— Хто і з якою метою скуповує паї у членів споживчого товариства? — насамперед поцікавився у Валентини Петрівни.

— Хто?.. Мені поки що невідомо. Знаю тільки, що і в місті, і в селах району цим займається група молодих людей, які приїздять у наші краї на крутих машинах. А от з якою метою вони виманюють у людей за

копійки право голосу на зборах пайовиків, неважко й здогадатись — щоб заволодіти майном райспоживспілки. Погодьтесь, міський кооперативний ринок, маркет «Соборний», ресторан «Ірша» — ласий шматочок, щоб накласти на нього свою лапу...

— Які наслідки можуть мати події, які розгортаються навколо райспоживспілки? — ставлю наступне запитання.

— Про наслідки не хочу й загадувати, — помітно, як переживає Валентина Петрівна. — Поки що ж можу сказати одне: якщо рейдерам вдасться довести справу до кінця, програють насамперед наші потенційні покупці, ті ж самі старенькі пайовики. Адже ми — єдина торговельна організація, яка дотримується регульованих цін на продукти першої необхідності.

— Перед тим, як прийти сюди, довелось поспілкуватись із тими, хто виявив бажання продати свої паї. Люди стверджують, що впродовж багатьох років не отримували жодних дивідендів від райспоживспілки, хоч її майно й активно продавалось. Чому так? — цікавлюся далі.

— Повірте, жодна копійка від проданого майна не пішла, як кажуть, «наліво» — все було вкладено в доведення до конкурентоспроможного вигляду кращих наших об'єктів. Це підтвердили й численні перевірки та ревізії, — стверджує Валентина Скуратівська. — Через це не було в нас і надприбутків, щоб виплачувати людям дивіденди, — продовжує вона. — Зате ми справно сплачуємо податки, інші відрахування. Приміром, тільки торік до бюджету від райспоживспілки надійшло більше трьох з половиною мільйона гривень. А чи отримає ці кошти місцева казна, якщо СТ заволодіє невідомо хто? Та й навіщо руйнувати те, що було створене такою наполегливою працею?

— І все ж, чому ж люди активно несуть свої паї до невідомо кого? — запитую наостанок.

— Усе дуже просто: шахраї вибрали вдалий момент, коли лютує криза і ціни пішли вгору. Тому літні люди, в яких кожна копійка не зайва, й піддались на спокусу. А нам відтак доведеться відстоювати свої права у судах, — повідомила голова правління Малинської райспоживспілки.

Перед тим, як зайти до кабінету Валентини Скуратівської, зустрів у коридорі МСТ пенсіонера Миколу Васяновича. Літній чоловік щойно вийшов із бухгалтерії підприємства і був явно не в гуморі.

— І що це за організація така — самі шахраї, — схвильовано, бачу, вертить у руках книжку пайовика СТ дідусь. — Тридцять років був пайовиком, а тепер мені кажуть, що вже ні. Мовляв, не пройшов у 2002 році перереєстрацію, і втратив право на пай. Даруйте, але хто ж повідомив мене про те, що потрібно пройти перереєстрацію? — не вгавав Микола Володимирович.

Виявилось, чоловік хотів чесно віддати свій пай райспоживспілці, нехай і за двадцять гривень, перейнявшись палкими закликами її правління «не довіряти шахраям». Та не тут то було. Отоді він і згадав розповіді людей, котрі теж не пройшли перереєстрації, що пай можна продати й без цього. Зрозуміло, кому.

— Краще вже синиця в руках, ніж журавель у небі, — аргументував своє рішення Микола Васянович і почимчикував до районного Будинку культури продавати свій пай. Туди ж, після розмови з Валентиною Скуратівською, направився і я: дуже вже хотілося побачити на власні очі «живих аферистів».

Першим, із ким довелось зустрітись, був Микола Литвиненко — той самий, як свідчили розклеєні по місту листівки, «інформатор і зв'язківець» і мало не ворог народу, як мені його представили у райспоживспілці. Виявилось, насолив чоловік її керівництву тим, що вже не один рік намагається відстоювати інтереси пайовиків. І свою позицію аргументує чітко — майно продається, значить є гроші на те, щоб виплачувати дивіденди людям. Адже і базар наш, і супермаркет у центрі міста, і ресторан «Ірша», на його думку, підприємства далеко не збиткові, бо ж де це бачено, щоб торгівля приносила збитки?

— Не один десяток літ я проробив у споживчій кооперації, — каже Микола Степанович. — Знаю, якою вона була у вісімдесятих роках, і що від неї лишилось зараз. За прикладами далеко ходити не треба: всім відомо, що трапилось із Чоповицьким СТ. Та чи отримали тамтешні пайовики із продажу добротних магазинів хоч копійку? Ні, не отримали, хоча ті гроші і не вкладались у модернізацію «кращих об'єктів». Та ж доля рано чи пізно спіткає і малинську кооперацію, яка, по суті, себе уже давно віджила. Маю на увазі чи не основну форму її діяльності — заготівлю у населення лишків сільгосппродукції. А за тієї ситуації, що розвивається зараз, цілком зрозуміло, що прийде приватник, і буде працювати краще. Як на мене, увесь цей ажіотаж навколо райспоживспілки — даремний, позаяк у виграші залишаються насамперед люди, чиї пайові книжки уже давно припали пилом, і якби от не Ольга Михайлівна Степанчук (вона саме підійшла до нас), вони б так і залишилися незатребуваними.

Ольга Степанчук, виявилось, і є тією «рейдеркою», «шахрайкою» і «аферисткою», яка поласилася на привабливе майно райспоживспілки. Хоча у нашій з нею розмові вона представилась як «приватна особа, яка діє у власних інтересах», укладаючи договори купівлі-продажу паїв МСТ. За її словами, працює вона цілком в правовому полі і не виходить за рамки закону, посвідчуючи доручення, згідно з якими разом із купленим паєм отримує право голосу на зборах, нотаріально.

— Що ж тут протизаконного? — дивується Ольга Михайлівна. — Я цілком законним шляхом купую у пайовиків їхнє майно, нікого не примушуючи це робити. А продавати мені свій пай, чи нести його в райспоживспілку за копійки — це особиста справа кожного.

— Чи буде збережений профіль тих об'єктів, власником яких ви станете? — ставлю запитання цій діловій жінці.

— Звичайно. Ніхто не повезе ресторан, міський ринок чи інші об'єкти в Київ чи Житомир. Ресторан як був рестораном, так і залишиться. Те ж саме можу сказати й про ринок. Тільки порядку там буде більше, і сервіс поліпшиться.

— А чому Ви скуповуєте паї і в тих людей, які не пройшли перереєстрації? Адже, як стверджує голова правління райспоживспілки, вони вже втратили свою юридичну силу?

— Це питання буде вирішене на найближчих зборах пайовиків, які плануємо провести 18 березня. Як на мене, то люди не пройшли перереєстрацію не зі своєї вини, а з вини керівництва СТ, позаяк не були вчасно поінформовані.

— Споживча кооперація — це не тільки торгівля, а й заготівля. Чи не плануєте піти назустріч передусім селянам і відкрити щось на зразок колишньої заготконтори, де б вони могли без зайвої мороки реалізувати вирощене у власних господарствах? — не втримався, щоб задати хвилююче сьогодні багатьох мешканців міста та села питання.

— Якщо наші пайовики порушать на зборах відповідне питання — підемо назустріч, — досить оптимістично запевнила Ольга Михайлівна.

Оце, здається, і все. Зрозуміло, що ситуація навколо Малинської райспоживспілки ще тільки на стадії свого розвитку і потребує належної правової оцінки. І хоча певні висновки робити ще зарано, зрозуміло одне: обдурені на численних махінаціях із майновими сертифікатами, люди тепер воліють за краще мати ту ж синицю в руках, як взагалі нічого.