Як великий курултай споживспілці поклав край

У результаті «блискуче проведеної операції» цієї середи все наявне і, не виключено, що й продане майно Малинської райспоживспілки та споживчого товариства «Кооператор» перейшло в інші руки

Останній місяць Малинщину трясло, мов у лихоманці. Ще б пак: навіть у найвіддаленіших куточках району, не кажучи вже про сам райцентр, на «лобних» місцях з'явилися повідомлення, що у наших краях почала орудувати банда шахраїв, яка буцімто поклала око на ще уціліле, а в більшості сіл уже давно продане, здане в оренду чи й просто розтягнене майно районної кооперації. Слідом за листівками з'явилися й «шахраї». Одначе вони не мало подивували здебільшого вже пенсійного віку малинчан, коли запропонували обміняти давно припалі пилом пайові книжки членів споживчого товариства на... реальні гроші. З того й почалися «бойові дії» між керівництвом Малинської райспоживспілки та претендентами на, чого гріха таїти, «прикормлені» місця у вигляді ще не проданих магазинів, ресторану «Ірша» та міського ринку, і вже відчужене майно колись могутньої малинської кооперації у селах району. Що й казати, шматочок ласий, тож усе мало вирішитись під час «генеральної битви» 18 березня, адже саме на цей день були призначені збори членів Малинської райспоживспілки та СТ «Кооператор».

В зоні особливої уваги

Підготовка до «сраженія» розпочалася днем раніше. У вівторок зранку перехожі здивовано оглядались на молодиків у синіх камуфляжах з написом «Охорона», які патрулювали центр міста (на фото вгорі справа). Позаяк хлопці на контакт не йшли, містом відразу поповзли різноманітні чутки: одні вбачали в несподіваній появі охоронців «руку екс-мера Сергія Долі, який нібито має захопити приміщення мерії», інші теж говорили про захоплення, але вже приміщень райспоживспілки, ресторану та адміністрації ринку. Обидві сторони натякали на 18 березня, і мали рацію. Позаяк, окрім уже згаданих зборів, цього дня Долю мали нібито знову поновити на посаді. Проте більшість все ж схилялася до другого варіанту, аргументуючи свої доводи тим, що охоронці недарма патрулюють територію поблизу об'єктів райспоживспілки. А вже у другій половині дня «знаючі люди» й взагалі не сумнівалися, що готується силовий захват адмінприміщень СТ, який має відбутися у ніч з вівторка на середу.

Та на ранок середи виявилося, що рейдерської атаки, а саме так це тепер називається, на згадані об'єкти не було. Хлопці ж у камуфляжах як ходили «по периметру», так і продовжували ходити, включивши до свого маршруту ще й територію ринку. Коли ж кореспондент «СП» спробував поцікавитись, хто вони і на чиє запрошення тут з'явилися, дізнався небагато. Лише те, що «вони з Житомира, і просто-на-просто патрулюють територію». Усе інше — глибока таємниця. Щоправда, ближче до 14-ї години середи, на яку в районному будинку культури були призначені збори, в редакції раптом пролунав дзвінок. Телефонували, як виявилося, із райспоживспілки, щоб повідомити про неправомірність зазначеного «збіговиська». Мовляв, готується масова фальсифікація кількості прибулих на збори пайовиків. Як аргумент, було наведений такий приклад: напередодні до Лумлі приїздили ті самі «шахраї» з ящиками грошей, за які купували у людей копії їхніх паспортів та ідентифікаційних кодів. І ще: комісію з членів правління райспоживспілки не пустили спостерігати за тим, як іде реєстрація пайовиків.

Забігаючи наперед, зазначу, що представникам райспоживспілки ніхто, принаймні, на момент прибуття туди кореспондентів «СП», не перешкоджав знаходитись у фойє РБК, де проходила реєстрація. Мало того, їм ніхто не перешкоджав й агітувати на свою сторону пайовиків. От тільки біда: переманити на свій бік вдалося... лише одного чоловіка. Додам також, що перед самим початком зборів мені вдалося поговорити й з мешканцем Лумлі Анатолієм Марущенком, котрий, як виявилося, сам збирав паспортні дані у пайовиків свого села, щоб представляти таким чином їхні інтереси. Що ж стосується «ящиків з грішми», то про них він чув уперше. Може, каже, й був хто у селі, але принаймні він їх не бачив.

Тим часом уже за годину до початку зборів районний будинок культури та прилегла до нього територія опинилися в зоні особливої уваги. Поближче «до поля битви» підтягнулися й троє малинських правоохоронців — мало що там може бути. Переважно похилого віку люди поспішали до реєстраційних столиків, щоб якомога скоріше зайняти місця у залі, яких могло усім і не вистачити. Стало, відтак, зрозумілим, що ні про яку фальсифікацію кількості пайовиків не може бути й мови. Тому дивним здається телефонне повідомлення від доброзичливців із райспоживспілки про нібито не легітимність проведення зборів. Хоча, чому тут дивуватись, коли у тій же телефонній розмові з'ясувалося, що тих же охоронців найняло саме керівництво райспоживспілки. А раз так, то дозволю собі зробити висновок стосовно джерела походження чуток про силове захоплення приміщень та майна споживчого товариства. От тільки, кому був потрібен увесь цей цирк? Адже і дурневі було зрозуміло, що найнята за чималі кошти охорона аж ніяк не захищатиме інтереси кількох сотень пенсіонерів-пайовиків.

«Писець» підкрався непомітно

Тепер пора кинути ложку дьогтю й до діжки тих, хто, власне, й порушив спокій у «данському королівстві» — організаторів акції по скупівлі паїв членів райспоживспілки та СТ «Кооператор». Бо багато людей лише на зборах дізналися, хто ж їх так ощасливив. Та про це потім. Зараз про збори.

Організацією їх, склалося враження, ніхто всерйоз і не переймався. Масовість можна пояснити хіба тим, що старенькі люди, навчені гірким досвідом з отриманням «Юлиної тисячі», поспішали позбутися своїх книжок і отримати сотню-другу гривень, які в умовах сьогодення, зрозуміло, зайвими не будуть. Реєструючись, пенсіонери передусім запитували, коли ж їм дадуть гроші? А переговоривши не з одним десятком людей перед початком зібрання, зрозумів, що вони й гадки не мають, про що там ітиметься. Були, щоправда, й такі, хто знав: будуть знімати керівництво райспоживспілки. Давно пора, згідно кивали головами необізнані.

Самі збори розпочалися з годинним запізненням. Як і годиться, обрали президію, лічильну комісію з п'яти чоловік. Хоча, як стало видно по ходу зборів, обирали її скоріше для годиться, бо голоси підраховував і результати оголошував колишній працівник райспоживспілки Микола Литвиненко, котрий представляв інтереси інвесторів і був обраний до складу президії. Він, власне, і відкрив збори, оголосивши кількість наявних пайовиків у райспоживспілці та СТ «Кооператор» — 520 та 625 відповідно. А от скільки з них з'явилося, відразу й не назвав: рахується, мовляв. Пізніше з'явилася й «конкретна» цифра тих, хто зареєструвався — понад 700 чоловік. Сперечатись не буду, бо людей і справді було багато. Насторожило лише те, що попри оголошене у газеті «Замок володарів» розведення в часі зборів членів райспоживспілки і «Кооператора», вони відбулися одночасно. Мабуть, тому що перелік усіх десяти винесених на них питань був ідентичний. Звісно, для організаторів «цього бєспрєдєла», як висловився хтось у залі, це було тільки на руку — голоси то в один казан пішли.

Далі — більше. Коли юрист ініціаторів зборів, а ними, нагадаю, виступило аж ніяк не діюче на той момент керівництво райспоживспілки і СТ «Кооператор», Анжей Климчук оголосив увесь список питань, стало цілком зрозуміло — малинській кооперації прийшов, як не раз звучало опісля у залі, «повний писець». Чому? Судіть самі.

Питання перше: про правомірність, чинність та законність проведення загальних зборів членів Малинського споживчого товариства. «Чи правомірні наші збори? — звернувся до залу пан Литвиненко. — Якщо ні, то давайте на цьому и розійдемось». Але вихованим у радянській дійсності людям розходитись аж ніяк не хотілось. Навпаки, вони вимагали звіту голови правління райспоживспілки про роботу товариства за попередні роки. їм кортіло дізнатись, чому з проданого чи зданого в оренду майна, вартість якого мільйони, вони не отримали ні копійки дивідендів. І хоча в залі й було присутнє правління райспоживспілки — мало не в повному складі, та звітувати виявилось нікому, оскільки не вони готували це «збіговисько». Були, правда, поодинокі спроби в особі голови облспоживспілки «товариша Лотюка» та кількох його районних підлеглих сказати слово у свій захист, та дарма — це не вдовольнило присутніх і вони мало не свистом прогнали їх зі сцени. З цього моменту, виражаючись футбольною термінологією, гра пішла в одні ворота. І голи, а краще було б сказати цвяхи, забивались лише в одні ворота, які стали домовиною для райспоживспілки і «Кооператора». Інша справа, наскільки все, що відбувалося далі, відповідає букві закону. Судити не берусь, бо розуміюсь у цих питаннях, як одна уперта тварина на нових воротах. Проте, чітко усвідомив одне (надіюсь, що й не тільки я) — цей великий курултай (збори) таки дійсно поклав край малинській кооперації.

Баба діду у село передає по рації: «кричи, рідненький, ура — ми в кооперації!»

Отже, «ворога» визначено. Тепер, за всіма канонами крутого трилера, має з'явитися герой-рятівник. І він, точніше вона, з'являється. При розгляді питання щодо виплати дивідендів.

Як відомо, багато хто з пайовиків-членів СТ через банальну непоінформованість не пройшов перереєстрації у 2002 році, а тому втратив своє право на пай. Новоявлені ж інвестори зобов'язались викупити паї і платити дивіденди (?), висловлюючись мовою великого Кобзаря, «мертвим, живим і ненародженим». Причому, як за стажем працівникам райспоживспілки, так і за розміром паю. Але хто ж вони, ті благодійники-інвестори? Присутнім у залі не терпиться якомога скоріше познайомитись із тими, хто їх так несподівано ощасливив кількома стогривневими папірцями. Отут то й бере слово приватний підприємець із Житомира, така собі бізнес-леді Ольга Степанчук. Бо, виявляється, це вона вирішила вкласти «свої чесно зароблені кошти у наскрізь прогнилу малинську райспоживспілку».

— Бізнесом я займаюся з 16 років, — відразу повідомила жінка. — Маю в Житомирі мережу власних магазинів та закладів громадського харчування. У Малин же прийшла, щоб навести передусім лад у торгівлі, де працюватимуть молоді люди і отримуватимуть зарплату в 2000 гривень.

При цьому Ольга Михайлівна, окрім іншого, пообіцяла звільнити від ринкового збору пайовиків райспоживспілки, які, можливо, торгують на базарі. А ще (увага!) відкрити спеціалізований соціальний магазин для пенсіонерів, інвалідів та малозахищених верств населення . На запитання, чи має такий у Житомирі, відповіла буквально: «Поки що ні. Перший з'явиться у Малині!». У залі — мало не овації, в яких так і загубилася відповідь на скромне, але вкрай важливе запитання: мовляв, де гарантія того, що ви тут нам наобіцяли?

Після цього і взагалі понеслось. Учасники збори, одностайним підняттям рук, вирішили:

а) визнати неправомірними та незаконними попередні збори членів (зборів уповноважених) малинських споживчих товариств, а отже, визнати й незаконно обраними керівні органи райспоживспілки. Підстави? А хто й коли з них, рядових спілчан обох товариств навіть із тридцяти-сорокалітнім стажем, був присутнім на таких зборах? Ніхто! Бо проведені вони були у подібному форматі, якщо вірити реплікам із залу, уперше з часів існування районної кооперації. Та, мабуть, і востаннє: мавр свою справу зробив — мавр може піти. Натяк, самі розумієте, на що.

б) прийняти у члени (мабуть, також обох товариств — прим авт.) нових осіб. Ними стали уже знайома присутнім Ольга Степанчук та двоє її колег по бізнесу, також мешканців обласного центру, такі собі Шматко та Спірін.

в) обрати правління та голову (див. вставку у попередньому пункті — авт.) райспоживспілки. Неважко здогадатись, що головою стала Ольга Михайлівна, а членами правління — її колеги-житомиряни.

— А чому б не обрати до правління когось із малинчан? — пролунало із залу.

— Та не має Малин поки що гідних представників, — відповів відомий у місті «політик та журналіст» Валерій Марценюк, якого, до речі, теж було обрано до президії зборів.

— Ну тоді покажіть нам хоч тих двох членів правління.

Показали. Ними виявились двоє представницького вигляду молодих чоловіків, котрі, піднявшись на сцену, також розсипались в обіцянках «платити дивіденди та відновити у кожному селі магазини». Знову оплески. І знову без відповіді залишається важливе питання: «А з ким же ви, шановні житомиряни, працюватимете, а головне, на яких підставах платитиме-те дивіденди, коли скуповуєте у людей паї? Адже з їх продажем втрачається й право на майно, повноправними власниками якого ви тепер стаєте? Та не до цього стареньким дідусям і бабусям. Обравши нове правління, якому багато хто з них уже встиг продати паї, вони, наївні, повірили у солоденькі обіцянки про те, що отримають ще й якісь дивіденди. Ну-ну, побачимо.

Малин, рік 2009. Революція?

Із решти п'яти питань, що зали шились не розглянутими на зборах, увагу привернули два. Перше з них — про виключення зі складу членів малинської райспоживспілки та затвердження її нового списку. Чесно кажучи, так і не зрозумів, кого ж звідки виключили і кого куди включили одностайним підняттям рук учасники зборів. Хоча, яке це має значення, коли переважній більшості з нас від того ні холодно, ні жарко? Бо немає нині великої різниці, у кого що купувати — однаково деруть і приватники, і державні кооператори.

Турбує інше. А саме — вирішення питання щодо незаконності продажу майна та його повернення. Зрозуміло, що сьогодні просто так гроші ніхто на вітер не викидає. Тому не важко здогадатись, що скуповуючи у людей паї, новообране правління райспоживспілки (чи й «Кооператора»? — авт.) переслідує передусім одну мету — стати повноправними власниками майна райспоживспілки та СТ «Кооператор». Але що робити, коли добра частина цього майна продана чи здана в оренду на довготривалий термін? Як що? Повернути! Хоча б на тій підставі, що «попереднє керівництво було обране нелегітимними та незаконними зборами, а отже, всі прийняті їм рішення є також нелегітимними і незаконними». Тому, мало що тямлячи в тому, що там є законним, а що ні, похилого віку люди наостанок ще й проголосували за те, щоб повернути продане та орендоване майно.

Бомба? Та ще й яка! Бо ще невідомо, в які наслідки може вилитись цей банальний перерозподіл майна. І хоча один із новообраних членів правління райспоживспілки запевнив, що «з кожним власником магазину в селі чи в місті, або іншого об'єкту райспоживспілки працюватимуть індивідуально», чомусь закрадаються сумніви, що «працюватимуть» чесно — надто вже ласими шматочками є окремі продані об'єкти, щоб від них можна було просто так відмовитись нехай і за пристойний викуп.

На цьому можна було б поставити крапку. Та не остаточну. Без сумніву, будуть ще суди-пересуди, своє слово повинна сказати й влада, представників якої на зборах чомусь не було, хоч питання організації торгівлі і входить до її компетенції. Не виключено, що в ситуацію має втрутитись і прокуратура з оцінкою законності всього того, що відбулося. А поки що: збори закінчились — осад залишився.

 

Соборна площа

20.03.2009 р.