Останнім часом у секретаря міськради, а тепер і виконуючої обов'язки міського голови Ольги Кудрицької з’явився дар провидиці. Ось стоїть вона, скажімо, на подіумі, виступає перед народом і відчуває: оця людина прийшла у парк, щоб відпочивати, а ця журналістка, мабуть, з'явилася для того, щоб раду критикувати...
Ці здібності болгарської Ванги у Ольги Василівни з явилися, вочевидь, давно — кілька років тому, коли вона прийшла в апарат мерії і вже тоді чітко збагнула: жоден міський голова з її приходом у апарат довго не протягне на посаді. Спочатку достроково склав повноваження Леонід Шевчук, хоч три терміни головував у Малині, довго не затримався Василь Олійник, а Сергію Долі взагалі випала незавидна доля — його попросили звільнити крісло мера задовго до закінчення терміну повноважень. Чим не провидиця пані Ольга?
Найцікавіше те, що кожного разу, після таких перетурбацій, виконуючим обов'язки Малинського міського голови стає сама Ольга Василівна. І не на місяць чи там на три, а й більш ніж на півроку, як зараз, і кожного разу після виборів чергового голови наша Жанна д’Арк, як назвав нинішню в.о. мера відомий малинський журналіст, пані Кудрицька зберігає за собою посаду секретаря міськради. Дива, як на теперішній час, правда?
Одначе тут, шановні, вже не просто талан у людини, а талант! Всі чоловіки, що більше року працювали міськими головами, не могли зладити із депутатами, а Ольга Василівна працює з обранцями, як кажуть, душа в душу Вона і двадцять з гачечком депутатів — далеко не найавторитетніших людей у місті — творять такі діла, які мерам-попередникам і не снилися. Ви можете собі уявити: двадцять чи двадцять п'ять і одна тридцятитисячним містом керують, а революційний Малин і голосу проти не подасть!
Та що там революційний Малин з його більшовицькими, рухівськими та помаранчевими традиціями! Прокуратура перед «двадцятьма з гачечком» і пані Ольгою безсила. На останній сесії міськради «група двадцять» і інші протести прокурора не лише відхилила, а й, мабуть, посміялися над ними досхочу, бо ж не пройшов жоден: про погодження відкриття торгових точок на території міста та про надання дозволу на виїзну торгівлю, приписи прокуратури щодо усунення порушень вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», щодо погодження графіка роботи кафе, відкриття кафе і, навіть, знехтували приписом держекологоінспекції щодо припинення господарської та підприємницької діяльності у міському парку.
Талант і мудрість є у Ольги Василівни. Вона добре знає: допомагатиме депутатам, більшість з яких лобіюють у раді власні інтереси, — депутати до останнього «патрону» захищатимуть її у кріслі секретаря міськради. А в кріслі секретаря не тісно, а навіть вигідно і зручно. Цікаво, що за пропозиції пані Кудрицької голосують навіть ті, хто у свій час не без допомоги покинув крісло мера — Леонід Анатолійович Шевчук, приміром, а проти приписів та протестів прокурора, виходить, голосує колиши й найзапекліший правоохоронець Андрій Борисович Височинський...
Важко збагнути шляхи людські, не лише Господні... А ще важче зрозуміти: невже наша прокуратура юридично безграмотніша за пані Кудрицьку, коли документами прокуратури на сесії ледве не руки витирають? Яку ж силу та авторитет мають наші правоохоронні органи, коли в.о. мера і секретар міськради Ольга Кудрицька без всяких там доказів заявляє, що СБУ та прокуратура упереджено ставляться до неї?
Усим цим, зрештою, і гордитися можна було б: такого чудового секретаря, таких депутатів міськради маємо! Але ж місту від такого депутатства і секретарства, може, грамина користі: сам Леонід Шевчук зізнається, що Малин ніби завмер, не розвивається. А наскільки зросли тарифи на опалення за час «мерства» Ольги Василівни! А як розвалилися вулиці і як розрослися бур’яни? Але все це, складається враження, депутатам байдуже—щоб добре жити, треба добре дружити і передовсім себе любити.
Наша газета писала, що у центрі міста нібито ставитимуть пам'ятник Ользі Малинській. Не в центрі треба ставити монумент, вважають читачі, а на розі вулиць Винниченка і Євгенії Дорошок: там, де бур'яни вище голови людини і вся електропідстанція обмальована та обпльована. Серед того бруду, пропонують малинчани, слід поставити «Хаммер» та Желєзного на ньому з відеокамерою, що засмічувачів райцентру фіксує, і поряд з ним Ольгу Малинську...
Ольга ж Василівна на такий монумент не заслуговує: вона навіть біля під’їзду будинку, в якому живе, за кілька років перебування у мерії не змогла зарівняти калюжу і в дощ люди перестрибують воду, наче закарпатці у повінь. Та й вулиця Дорошок, якою ходить на роботу пані Кудрицька, невдовзі під воду порине...
Іван Вознюк.
«Малинські новини».